| Організація навчальної діяльності на уроках інформатики. 1. Форми організації навчальної діяльності на уроках інформатики. 2. Застосування інтерактивних методик на уроках інформатики
1. Форми організації навчальної діяльності учнів на уроках інформатики На уроках інформатики комп'ютер є і предметом вивчення, і засобом навчально-пізнавальної діяльності, що відповідним чином впливає на організацію навчального процесу. Специфіка уроку інформатики вияв¬ляється, передусім, в істотному обсязі практичних робіт з використан¬ням комп'ютера, при якому «контактний час» роботи з комп'ютером становить майже половину уроку. В комп'ютерному класі використовуються фронтальні, групові форми роботи, індивідуальна робота та робота в парах. фронтальні форми роботи застосовуються при засвоєнні всіма учнями одного і того ж змісту або зразків діяльності. Використання комп'ютера забезпечує можливості негайного відтво¬рення учнем діяльності, яка демонструється вчителем. При цьому вчитель повинен мати можливість не тільки голосом, а й за допомогою спеціальних програм перервати індивідуальну діяльність учнів з програмним забезпеченням комп'ютера, що розпочалася, і відновити єдиний стан комп'ютерного середовища на всіх комп'ютерах або перейти до пар¬ної чи індивідуальної роботи. Останній перехід досить типовий, і робота стає більш індивідуальною в міру засвоєння загальних способів дій. Навчання в складі групи. Діяльність учнів є колективною, якщо мета діяльності усвідомлюється як спільна, що потребує об'єднання зусиль всього колективу; в процесі діяльності між членами колективу створю¬ються відносини взаємної відповідальності, контроль за діяльністю частково здійснюється самими членами колективу. Можна виділити такі окремі групові види діяльності учнів на уроках інформатики. Парне взаємонавчання — учні в стабільних парах або парах змінного складу пояснюють один одному деяке питання, захищають свою тему, оцінюють результати товариша. Групова робота над спільною темою. Навчання в складі групи. Учні, об'єднані в групи, взаємодіють між собою: пояснюють новий ма¬теріал, обговорюють його, оцінюють свою діяльність, готують виступи. Учень замість вчителя. Один чи двоє учнів навчають весь клас, ведуть урок, проводять заняття за комп'ютером, здійснюють допомогу при виконанні практичної роботи. Для розвитку організаційно-діяльнісних якостей учнів застосову¬ються різні способи утворення груп:
1. Групи створюються на основі вже існуючого розміщення учнів у класі. Даний спосіб має формальну основу, але потребує наймен¬ших часових затрат. 2. Склад учнівських груп визначає вчитель. Спосіб є ефективним для оперативного розв'язування задач учителя за умови його авторитету серед учнів. 3. Учні самостійно об'єднується в групи по 4 - 6 осіб. Це найбільш природний самоорганізуючий спосіб при умові наявності необ¬хідного часу. 4. Клас (або вчитель) спочатку за певними критеріями обирає ліде¬рів майбутніх груп, які потім набирають собі в групи інших учнів. Групи заповнюються поступово (один лідер називає учня, якого запрошує до своєї групи; якщо той згоден, то він підходить до лідера. Потім право вибору переходить по черзі до інших лідерів і т.д.). 5. Учитель пропонує перелік питань або практичних завдань. Кожний учень обирає для себе проблему чи завдання і входить до відповідної групи. Особливої уваги заслуговує технологія організації роботи в групах. Оскільки групи працюють в основному самостійно, їх необхідно цього навчати. Проводиться загальний інструктаж, роздаються спеціальні пам'ятки, заздалегідь готуються завдання, попередньо проводяться консультації лідерів груп, учитель бере участь у роботі окремих груп.
При роботі в групах учні навчаються таких видів діяльності: - підготовка виступу перед класом, демонстрація презентації або роботи програми, ознайомлення з комп'ютерними вмонтовани¬ми допомогами; знаходження потрібної інформації в мережі Інтернет; - колективне обговорення розв'язування поставленої проблеми методом «мозкового штурму»; — підготовка учнів до взаємодії з іншими групами — підготовка для них питань, конкурсів і змагань; участь груп в розв'язуванні спільної для всього класу задачі; — виконання творчого завдання — вивчення нової прикладної про¬грами, розробка проекту. У роботі груп переважають такі види діяльності: учні ставлять цілі, планують свою роботу, обговорюють проблеми, що виникають; розпо¬діляють роботу в групі, контролюють, аналізують і оцінюють свою діяльність, проводять рефлексію. Способи обговорення в групі можуть бути різними. Найбільше ефективно на першому етапі сповіщати свою думку всім членам групи «за сонечком». Це дисциплінує учнів, привчає стежити за своєю мовою, дає можливість висловлювати свою думку кожному учневі. В кінці кожного заняття в групах підводиться ре¬флексивний підсумок: що зроблено, як працювали, які завдання на майбутнє. Особливості змісту курсу інформатики і нові можливості організації навчального процесу, за рахунок використання локальної комп'ютер¬ної мережі, дозволяють додати колективній пізнавальній діяльності учнів нового імпульсу розвитку. Колективна робота дозволяє на етапах розв'язування задачі формувати в учнів уявлення про те, як це ро¬биться в реальній практиці: від постановки задачі до аналізу здобутих результатів. Участь у колективному розв'язуванні задачі залучає учнів до взаєм¬ної відповідальності, примушує їх ставити перед собою і вирішувати не тільки навчальні, а й організаційні проблеми. При навчанні в групі всередині неї виникає інтенсивний обмін ін¬формацією. Ця форма може відображати і реальний розподіл праці в колективі програмістів, які працюють над однією задачею. Навчальний приклад: малювання будинку з частин: «дах», «стіна» (по елементу на учасника) і збирання результатів на один комп'ютер: створення окремих таблиць однієї бази даних, структуру якої визначено заздалегідь, та ін. Найважливіша перевага групових форм роботи — інтенсивне взаєм¬не навчання, ліквідація прогалин у знаннях кожного під час групового спілкування. Парна робота за комп'ютером. Парна робота за комп'ютером буває корисною на початку навчання або при вивченні нової складної теми. Учень, що працює самостійно за комп'ютером один, може не звернутися за допомогою до вчителя, навіть якщо вона йому необхідна. Якщо ж за одним комп'ютером працює двоє, то ряд дрібних проблем, які виникають при розв'язуванні задач, вони можуть вирішити шляхом і обговорення. Виявлено, що для учня допомога товариша виявляється часом доступнішою, ніж допомога вчителя. Можливо учень не боїться спитати у товариша щось для нього важливе і незрозуміле, але таке, що питати у вчителя він соромиться. Один на один з комп'ютером. Радикальна відмінність цієї форми від класичної індивідуальної самостійної роботи полягає в тому, що в комп'ютері зберігаються знання у вигляді програм і наборів даних. Фактично учень вчиться не один, а з вчителем опосередковано через комп'ютер і ППЗ, програма реагує на дії учня, і певні реакції дають можливість учневі аналізувати свої дії, проводити самоконтроль. Тут поновлюється фронтальне навчання, але з індивідуальним темпом і способами засвоєння. Управління з боку вчителя більш-менш зрозуміле при фронтальних формах роботи учнів. Складніше управляти індивідуальною діяльніс¬тю: ситуація за кожним комп'ютером практично унікальна. Вихід для вчителя в тому, щоб залучити до навчання сильних учнів або автоформалізувати власний педагогічний досвід» (А.П. Єршов) у вигляді на¬вчальних програм. Можливе і використання формалізованих педагогіч¬них знань інших вчителів. Це не обов'язково програми для комп'ютера. Інструкція і список питань до інструкції також є своєрідною програмою для учня, особливо якщо вони складені цікаво.
2. Застосування інтерактивних методик на уроках інформатики Зміст курсу інформатики дає змогу вчителю не тільки інформувати й опитувати учнів, а й організовувати їх діяльність в атмосфері вільного обміну думками і поглядами. Учитель застосовує більше активізуючих методів навчання замість переказування абстрактної, «готової» інформації. Форми роботи мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес і мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів значною мірою залежать від умінь і стилю роботи конкретного вчителя. У курсі інформатики пропонуються такі методи і технології, які активізують навчальну діяльність учнів: - робота в парах і невеликих групах; - учнівські проекти — індивідуальні й колективні; - ситуативні ігри: рольова гра; - аналіз аргументів «за» і «проти»; - дискусії й дебати; - розв'язування проблеми; - «мозковий штурм» тощо. Робота в невеликих групах. Найбільш ефективний процес навчання забезпечується продуманою системою взаємовідносин. Відомо, що до факторів, які сприятливо впливають на пошуковий процес, належить спільна діяльність людей. При цьому можна визначити п'ять типів діяльності: - спільна з іншою людиною (формально); - для іншої людини (цільова); - «проти» іншої людини; - за допомогою іншої людини; - у формі змагань. Спільна діяльність у процесі пошуку більш продуктивна (злам пси¬хологічних бар'єрів, пошук більш швидкого і більш правильного рі¬шення за рахунок збільшення кількості й обговорення пропозицій). До факторів, що гальмують пошук і створюють психологічний бар'єр слід віднести: установки, некритичність мислення, стереотипи і результати досвіду, емоційну нестійкість учнів тощо. Активне спілкування учнів в процесі навчання означає зняття забо¬рони на спілкування і стимулювання його, що сприяє перетворенню вчення з індивідуальної діяльності в сумісну працю. Мета такої пра¬ці — обмін інформацією, порівняння, взаємооцінка, пізнання своїх можливостей, вплив людини на людину. Колективна пізнавальна діяльність більш емоційна і привчає до прояву ініціативи. Робота в невеликих групах дає учням змогу набути навичок, необ¬хідних для спілкування та співпраці. Вона стимулює роботу командою. Ідеї, що продукуються в групі, допомагають учасникам бути корисним один одному. Висловлення думок допомагає їм відчути власні можли¬вості та зміцнити їх. Учитель об'єднує учнів у малі групи (по 4-6 осіб), розподіляє за¬вдання між групами. Групи за короткий час (3-Ю хв) мають виконати це завдання і подати результати своєї роботи. Багато завдань курсу опрацьовується саме в парах або невеликих гру¬пах. Під час організації роботи у невеликих групах вчителю необхідно: 1) швидко об'єднати учнів у невеликі групи (4-6 осіб); 2) ознайомити їх з ролями, які вони можуть виконувати. Ролі учнів у групах можуть бути такими: керівник, секретар, посе¬редник, доповідач і обчислювач. Керівник групи зачитує завдання, організовує виконання, пропонує учасникам групи висловлюватися по черзі, заохочує групу до роботи підбиває підсумки роботи, визначає доповідача. Секретар веде записи результатів роботи групи (стисло і розбірливо), як член групи він має бути готовий висловити думку групи при підведенні підсумків або допомогти доповідачеві. Посередник стежить за часом, заохочує групу до роботи. Доповідач чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи. Обчислювач виконує оперативні розрахунки. Послідовність дій учителя під час організації роботи в групах приблизно така:
1) запропонувати кожній групі конкретне завдання й інструкцію (правило) щодо організації групової роботи: - можна починати висловлюватися спочатку за бажанням, а потім — по черзі; - необхідно дотримуватися правила активного слухання: коли хтось говорить, усі слухають і не переривають. Намагатися обговорювати ідеї, а не учнів, які висловили їх; - утримуватися від оцінок та образ учасників групи; - намагатися дійти спільної думки; поважати й обов'язково фіксувати особливу думку, пам'ятати, що вона має право на існування; 2) надати час на виконання групової роботи, протягом якого допомогти кожній із груп (в разі потреби); 3) запропонувати групам зробити презентацію результатів роботи; 4) прокоментувати роботу групи. Учитель організовує роботу в групах, аж поки учні навчаться діяти самостійно. Обговорення проблем у групах
1. Дві шеренги Учні утворюють дві шеренги, шикуючись обличчям один до одного. Учні із шеренги А першими ставлять запитання чи висловлюють дум¬ку, а учні із шеренги В — відповідають. Наприклад, після ознайомлен¬ня з новою темою за допомогою цього прийому можна з'ясувати точку зору учнів на об'єкт, що вивчається. Учнів із шеренги А слід попроси¬ти висловити думку «на підтримку», а учнів із шеренги В — «проти». 2. «Думаємо разом — відповідає один» Учитель розбиває учнів на невеликі групи і присвоює кожному учню певний номер. Учитель ставить запитання всім учасникам, над розв'язанням якого члени кожної групи думають разом. Потім викладач називає номер, і будь-який учень з цим номером може відповідати на запитання. За кожну правильну відповідь група одержує бали. Цей при¬йом можна використовувати на етапі уроку, коли потрібно перевірити, що учням відомо про об'єкт, перш аналізувати й визначати його харак¬теристики. 3. «Внутрішнє — зовнішнє коло» Учні в парах утворюють два концентричних кола. Кожен учень у внутрішньому колі стає обличчям до учня в зовнішньому колі. Учні відповідають на запитання, працюючи щоразу з новим партнером (кож¬не коло переміщується на одну людину, кола рухаються в протилежних напрямах). 4. «Тріади» Учні працюють у групах із трьох осіб. Або всі троє беруть участь у вправі, або два учні беруть участь у рольовій грі, а третій — спосте¬рігає за процесом і робить записи, щоб поділитися своїми думками з іншими учасниками. Учні виконують роль спостерігача чи реєстратора по черзі. 5. «Мозаїка» Стандартний варіант. Працюючи в невеликих групах, кожен учень стає експертом із визначеної вчителем теми, частини задачі чи алгорит¬му та ін. Потім кожен член групи ділиться зі своїми друзями тим, про що довідався. Працюючи разом і використовуючи здобуту інформацію, група виконує невелике групове завдання. Експертний варіант. За кожною невеликою групою закріплюється визначений аспект теми, програми, алгоритму та ін., які члени групи повинні вивчити й обговорити. Кожен член групи стає експертом із за¬кріпленої за групою теми чи виду діяльності. Формуються нові групи, що включають по одному експерту з первісних груп. У нових групах учні діляться своїми знаннями з різних аспектів предмета, програми або алгоритму. Працюючи в колективі і використовуючи нову інфор¬мацію, група повинна виконати завдання. Для формування нових груп можна попросити учнів розрахуватися на «першого», «другого», «тре¬тього» тощо. Всі «перші» входять в одну групу, всі «другі» — в другу та ін. (Щоб уникнути плутанини первісні групи можна формувати на основі не чисел, а літер.) 6. Робота по 1.2,4,8... Учні працюють індивідуально над вирішенням питання або у формі мозкового штурму, або у формі множинного вибору. Кожен учень зна¬ходить собі партнера, щоб порівняти варіанти відповідей чи списки ідей. Потім учні працюють у групі з чотирьох осіб, обговорюючи ідеї і виконуючи завдання, для чого необхідно шляхом компромісів прийти до консенсусу. Потім четвірки можуть організувати групу з восьми учнів, щоб разом працювати над виконанням іншого завдання. Потім усі учасники семінару аналізують і порівнюють виконану роботу. 7. Матриця думок Цей прийом найбільш ефективний, коли невелика група учнів повинна порівняти і зіставити кілька варіантів вирішення складного і неоднозначного питання.
1. Учитель ділить учнів на групи. Потім кожна група одержує пи¬тання. Воно повинне мати кілька можливих варіантів вирішення чи думок, а в учнів повинні бути критерії вибору. 2. Учні висловлюють свої думки у формі мозкового штурму і запи¬сують їх у горизонтальні графи у верхній частині таблиці. 3. Учні обговорюють критерії і записують їх у вертикальні графи в лівій частині таблиці. 4. Учні оцінюють кожний критерій за шкалою від 1 до 10 у верхньо¬му правому куті графи критеріїв. Бал повинен відбивати, наскіль¬ки важливий кожен критерій для ухвалення остаточного рішення. Важливо, щоб кожна група дійшла консенсусу при виставлянні балів за кожним критерієм. 5. Учні ставлять бали від 1 до 10, залежно від того, наскільки кожна думка може відповідати чи відповідає критерію. 6. Необхідно перемножити бали критеріїв на бали думок і записати одержаний результат у центрі внутрішніх граф. 7. Додати величини в кожному стовпчику і записати здобутий результат у нижні графи. 8. Обговорити результати. Робота в парах.
Під час організації роботи учнів у парах учителю необхідно: - поставити учням запитання для обговорення або описати прак¬тичну ситуацію, яку можна розв'язати за допомогою комп'ютера. Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації (інколи доцільно запропонувати учням ознайомитись із довідковим мате¬ріалом, який зберігається у розділі «Довідка» відповідної програ¬ми, або заздалегідь підготовлений та роздрукований учителем), запропонувати кілька хвилин (1-2 хв) для обдумування можливих відповідей або самостійних розв'язків; - об'єднати учнів у пари, визначити, хто з пари висловлювати¬меться першим, попросити обговорити свої ідеї один з одним, спробувати реалізувати їх за комп'ютером, використовуючи різне програмне забезпечення. Бажано відразу визначити час на ви¬словлення кожного в парі та спільне обговорення. Це допомагає звикнути до чіткої організації роботи в парах. Пари мають досяг¬ти згоди щодо відповіді або розв'язку; - кожна пара обмінюється своїми ідеями й аргументами з усім кла¬сом, що допомагає провести дискусію. Мозковий штурм. Мозковий штурм — це ефективний і добре відо¬мий інтерактивний метод колективного обговорення. Він спонукає учнів проявити уяву і творчість, відверто висловлювати думку, відшу¬кувати кілька рішень конкретної проблеми. Цей метод застосовується для того, щоб ініціювати дискусію учнів. Мозковий штурм можна проводити із усією групою, в парах, у невели¬ких групах і навіть індивідуально (при цьому ідеї записуються на аркуші паперу). Головне для проведення ефективного мозкового штур¬му — це дати учням певне завдання, як тільки списки ідей будуть готові. Можна попросити розташувати названі речі по категоріях, ви¬правити неточності чи розвинути ідеї. Під час початкового мозкового штурму важливо, щоб записувалися (практично) всі пропозиції. Під час такої роботи не слід робити жодних виправлень і дозволяти коменту¬вати ідеї, поки всі пропозиції не будуть записані. Доцільно записувати ідеї на аркуші ватману в міру того, як учні їх називають. Варіант тра¬диційного мозкового штурму — коли записуються твердження чи питання. Потім доцільно розвісити аркуші паперу в різних місцях ауди¬торії. Кожній групі пропонується представити результати своєї робо¬ти іншим учасникам. Після невеликої перерви кожна група повинна перейти до наступної «станції». Наприклад, одна група учнів працює зі словом «Формат». Вони записують усе, що асоціюється в них з цим словом. Переходячи від станції до станції, кожна група доповнює наявний список. Для проведення мозкового штурму вчителю необхідно: 1. Запропонувати учням сісти так, щоб вони почувалися зручно і невимушене. 2. Визначити основні правила (див. далі). 3. Повідомити їм проблему, яку треба розв'язати. 4. Запропонувати учасникам висловити свої ідеї. 5. Записувати їх в міру надходження, при цьому не вносити в ідеї жодних коректив. 6. Спонукати учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої власні. 7. Намагатися уникати глузування, коментарів або висміювання будь-яких ідей. 8. Продовжувати доти, доки надходитимуть нові ідей. 9. Наостанок обговорити та оцінити запропоновані ідеї. доцільно ознайомити учнів з правилами проведення .мозкового штурму: - під час висування ідей не пропускайте жодної (якщо Ви оцінюва¬тимете їх під час висловлювання, учасники зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові й досконаліші); - необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кількості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї (якщо під час мозкового штурму не вдасться отримати низку ідей, це можна пояснити тим, що учасники піддають свої ідеї самоцензурі — двічі подумають, перш ніж висловитись); - потрібно якомога більше ідей.
Зрештою кількість породжує якість (у разі висування великої кількості ідей учасники зможуть надати простір своїй уяві); - спонукайте всіх учасників розвивати та змінювати ідеї інцд оскільки зміна раніше висунутих ідей часто зумовлює висувані нових, які перевершують попередні. У класі можна повісити плакат: - Говоріть усе, що спадає на думку. - Не обговорюйте й не критикуйте висловлювання інших. - Ідеї, запропоновані іншими, можна повторювати. - Розширюйте запропоновані ідеї. Вирішення проблем (під час розв'язування задачі на комп'ютері). Більшість практичних суперечливих питань, що виникають у реальному комп'ютерному середовищі, можна розв'язувати застосовуючи метод вирішення проблем у кілька етапів: 1. Аналіз проблеми — що трапилось? Чому? Як її можна виправити? Якої інформації мені бракує і де її можна отримати? 2. Пошук шляху вирішення проблеми — які існують способи її роз¬в'язування? В чому полягають їх переваги й недоліки? Які шан¬си і загрози вони містять? 3. Вибір способу вирішення — який розв'язок є найкращим з точки зору одержання практичного й ефективного результату, а також інших критеріїв, наприклад, засобів, що використовуватимуться, або простоти? Які труднощі можуть з'явитися при його реалізації? Як повинні виглядати наступні кроки під час впровадження в життя? Щоразу, коли учні ознайомлюються з новим матеріалом, Їм необхід¬но вміти організовувати інформацію логічно. Наступні прийоми особ¬ливо ефективно допомагають учням розміщувати нову інформацію в контекст і готують їх для більш аналітичного і глибокого обговорення теми. 1. Напиши, передай наступному Цей простий метод ефективний, коли необхідно підвести підсумки деякої теми, а також на початку тематичного заняття. Напишіть термін чи твердження у верхній частині блокнота. Учні по черзі пишуть пов'я¬зане з цим терміном слово чи питання і передають блокнот наступному. Відповіді не повинні повторюватися, але їх можна виправляти. Якщо цей метод використовується для підведення підсумків теми, список відповідей можна передати доповідачу. 2. Знаю, хочу довідатися, довідався У цьому варіанті мозкового штурму спочатку учні пояснюють, що вони знають, потім — що вони хочуть дізнатися, а наприкінці занят¬тя — що вони дізналися. Цей метод дуже ефективний, коли учні по¬винні ознайомитися з великим обсягом матеріалу. У міру того, як учні просуваються з читанням матеріалу, можна поставити запитання, що вони хотіли б довідатися. При цьому даний метод являє собою гарну вправу для тих учнів, що читають швидко, і допомагає всім учням перевірити розуміння прочитаного. 3. Передбачування Перш ніж приступити до читання матеріалів із складної теми, учні відповідають на ряд висловлювань з цієї теми. Висловлення сфор¬мульовані таким чином, що учні відповідають «так/ні», «згоден/не згоден», «правильно/неправильно», «ймовірно/малоймовірно» та ін. Ефективне передбачування допомагає учням прогнозувати результати свого навчання й організовувати нову інформацію в логічні схеми. 4. Рольові ігри /Моделювання Рольові ігри дозволяють учням зіграти роль у проблемній ситуації. Це дає їм можливість подивитись на проблему зсередини. Вони також полегшують участь у дискусії, коли учні соромляться відкрито виража¬ти свою думку про ситуацію, але їм важливо обговорити її. Рольова гра може бути формальною і ретельно плануватися заздалегідь, а може бути неформальною і спонтанною. При застосуванні формального підходу учні знайомляться з темою чи проблемою, а потім їх просять розіграти ситуацію чи вирішити проблему з погляду призначеної ролі. Учні починають з письмового сценарію, а потім виконують ролі і дохо¬дять до власного логічного завершення. Для неформальних чи спонтан¬них рольових ігор учнів просять відреагувати на запитання без підго¬товки з погляду визначеної ролі. У такій рольовій грі можуть брати участь два учні, які виконують «протилежні» ролі. Після їхнього короткого діалогу на запитання відповідає вся група. При проведенні рольової гри вчителю необхідно проробити такі кроки:
1. Ініціатива й інструкції: визначте тему чи проблему. Щоб «розіг¬ріти» учнів, проведіть «розминку». Наприклад, попросіть учнів визна¬чити методом мозкового штурму людей, які можуть бути зацікавлені у вирішенні проблеми. Потім попросіть розбити список на категорії гру¬пи чи людей, у яких можуть бути схожі погляди на проблему. 2. Опис сценарію: представте сценарій усно чи письмово залежно від його складності. Ролі можуть бути визначені за допомогою опису, наприклад, постановки проблеми. Сценарій повинен містити достатню інформацію, але він не має бути надто заплутаним чи мати очевидне закінчення. У сценарії повинно бути досить місць, які учні заповнюють за своїм розсудом і створюють власне закінчення, що представляє, собою рішення проблеми. 3. Розподіл ролей: представте всі ролі, а потім розподіліть ролі серед учнів або по групах. Слід розподіляти ролі довільно, намагаючись уни¬кати ярликів. 4. Гра: учні грають ролі відповідно до сценарію проблеми. Керую¬чись сценарієм, учні повинні задіяти всі свої знання, думки і досвід. Рольова гра має включати елементи навчання методом співробітництва. Учні можуть працювати в невеликих групах, зображуючи групу людей. Невеличка група може висунути свого представника, якого до гри готують усі члени групи. Можна використовувати тріади: два учні беруть участь у діалозі, а один спостерігає і записує свої спостереження. 5. Підведення підсумків: цей крок є невід'ємною частиною рольової і| гри. Учням надається можливість обговорити свої відчуття від зіграних І ролей, за якими вони спостерігають. Нарешті, вони мають поділитися своїми враженнями на подію і сценарій та розповісти, як роль змінила їхню первісну думку. - Під час рольової гри доцільно надати деяким учням можливість просто спостерігати і записувати свої спостереження. - Якщо робота організована в невеликих групах, можна попросити одного чи двох учнів виконувати роль секретаря. Поки «актори» з їхньої групи «виконують роль», секретарі записують, що вони говорять, їх реакції і відповіді на репліки інших акторів, загальний тон. - Під час підведення підсумків слід обговорити очікувані результа¬ти рольової гри. Чи було досягнуто згоди? Чи намагалися різні групи зрозуміти різні точки зору? Чи намагалися представники різних точок зору працювати разом? Якщо згоди не досягнуто, які фактори перешкодили це зробити? Як інакше могла б подати свою точку зору визначена група, щоб одержати значну підтримку чи розуміння інших груп? Застосування активних нетрадиційних методик висуває певні вимо¬ги до структури уроків. Інтерактивний урок містить такі елементи.
1. Мотивація. Мета цього етапу — зосередити увагу учнів на про¬блемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Прийомами навчання можуть бути запитання, алгоритм, приклад працюючої програми, коротка історична довідка щодо створення або скла¬дових комп'ютера або деякого програмного забезпечення, неве¬личке завдання, рухлива гра тощо. Етап не має перевищувати 5 % часу заняття. 2. Оголошення, представлення теми й очікуваних навчальних ре¬зультатів. Мета — забезпечити розуміння учнями змісту їх діяльності, чого вони мають досягти в ході уроку й чого від них очікує вчитель. Подекуди доцільно залучати до визначення очі¬куваних результатів усіх учасників заняття (5 % часу). 3. Надання необхідної інформації. Мета — повідомити учням достатньо інформації, щоб на її основі виконувати практичні за¬вдання. Це може бути опрацювання тексту посібника, міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, перевірка домашнього завдання. Для заощадження часу на уроці та максимального ефекту від нього можна подавати інформацію в письмовому вигляді для попереднього (вдома) ознайомлення. Наприклад, окремі уроки побудовані таким чином, що в книжці для учнів є інформація, яку слід прочитати до уроку. Її вистачить для виконання завдань. На уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо треба — прокоментувати терміни або організувати невелике опитування (10 % часу). 4. Інтерактивна вправа — центральна частина заняття. Мета — практичне засвоєння матеріалу, досягнення поставлених завдань уроку. Послідовність проведення цієї частини уроку така: - інструктування — вчитель повідомляє учням мету вправи, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам; - розподіл на групи і/або розподіл ролей; - виконання завдання, коли вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись забезпечити учас¬никам максимальну можливість для самостійної роботи і навчання у співпраці; - представлення групам, окремим учням результатів вико¬нання вправи; - загальне обговорення результатів (60 % часу).
1. Підведення підсумків, оцінювання результатів уроку. Мета — рефлексія, усвідомлення того, що було зроблено на уроці, чи досягнуто поставленої мети, як можна застосувати набуті під час уроку знання в майбутньому. Підведення підсумків бажано проводити у формі запитань: що нового дізналися, які навички здобули, як це може знадобитися на практиці. Крім того, можна ставити запитання щодо проведення самого уроку: що було найбільш вдалим, що ще сподобалось, що бажано змінити в май¬бутньому. Важливо, щоб учні змогли самостійно сформулювати відповіді на ці запитання. Для оцінювання результатів варто залишити 20 % часу.
|
