Цілі навчання інформатики. Комп‘ютерна грамотність.

1.    Цілі навчання інформатики в середній загальноосвітній школі.

2.    Комп‘ютерна грамотність та її складові.

3.    Інформаційна культура та її складові.

1. Цілі навчання інформатики в середній загальноосвітній школі

Визначення цілей навчання дає відповідь на запитання «З якою метою навчати?»

Цілі навчання інформатики безпосередньо випливають з цілей і завдань загальної середньої освіти, які зазначені у Національний док­трині розвитку освіти України у XXI ст.

Основна мета освіти — створити умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися протягом життя, створювати й розвивати цінності громадянського.

Отже, всебічний розвиток особистості, створення для цього спри­ятливих умов — основна мета школи. Мета навчання і виховання під­порядковані розвитку особистості і виступають як загальні форми, засоби такого розвитку.

Цілі навчання інформатики в середніх навчальних закладах окресле­ні в Державному освітньому стандарті з освітньої галузі «Інформатики». Вони визначають очікувані результати навчальних досягнень учнів в оволодінні знаннями з інформатики за період навчання в середньому навчальному закладі.

Цілі навчання інформатики визначаються, виходячи із загальних Цілей навчання і виховання в сучасній середній загальноосвітній і професійній школі, а також з особливостей інформатики як науки, її ролі і місця в системі наук, у житті сучасного суспільства.

Навчання інформатики певною мірою забезпечує також практич­ний аспект підготовки учнів до повноцінного життя в інформаційному суспільстві, що також можна віднести до загальних цілей навчання інформатики.

Необхідність вивчення інформатики пов'язана насамперед іззагальноосвітніми функціями цього курсу, його роллю у розв'язанні загальних завдань навчання, виховання і розвитку школярів.

Реалізація світоглядної функції предмета пов'язана з розкриттям ролі інформаційних процесів (пошук, зберігання, передавання, пере­творення) у живій природі, техніці, суспільстві, значенням нових ін­формаційно-комунікаційних технологій для розвитку продуктивних сил суспільства, змін характеру праці людини. Вивчення цих питань важливе для формування сучасної інформаційної картини світу, а отже, і світогляду школярів.

Загальноосвітня функція вивчення інформатики пов'язана з опа­нуванням учнями комплексом знань, умінь і навичок, необхідних для повсякденного життя та майбутньої професійної діяльності, для вивчення на сучасному рівні предметів природничо-математичних та гуманітарних циклів, для продовження вивчення інформатики в будь-якій із форм неперервної освіти.

До загальноосвітніх функцій курсу інформатики як навчального пред­мета слід віднести і формування навичок використання комп'ютерної техніки як специфічного засобу розв'язування навчальних завдань.

Значну роль відіграє курс інформатики у формуванні загальнонаукових умінь та навичок (організаційних, комунікативних, мовленнєвих, загально пізнавальних, контрольно-оцінних), якими є уміння адекватно добирати програмний засіб для розв'язування поставленого завдання (використовувати програмний засіб як інструмент пізнавальної діяль­ності), і формування та розвиток в учнів потреби постійно розширю­вати і поглиблювати свої знання.

У результаті вивчення предмета інформатики та використання засобів нових інформаційно-комунікаційних технологій при вивченні різних навчальних предметів в учнів повинні сформуватися головні компоненти інформаційної культури.Майбутній розвиток інфоноосфери, всіх її складових структур, узгодження процесів, що в ній про­ходять, з гуманістичними ідеалами всебічного розвитку особистості повною мірою залежить від стану і розвитку інформаційної культури як суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема.

Цілі розумового розвитку в основному зводяться до формування двох взаємодоповнюючих стилів мислення; логіко-алгоритмічного і системно-комбінаторного.

Логіко-алгоритмічне мислення виявляється в умінні будувати логічні твердження про властивості інформації та даних і запити до пошукових систем; мислити індуктивне і дедуктивне під час аналізу результатів опрацювання інформації за допомогою комп'ютерів; фор­малізувати свої наміри аж до запису деякою алгоритмічною мовою.

Ознаками системно-комбінаторного мислення є бачення об'єктів і явищ У цілісності, взаємозв'язках; уміння будувати кілька взаємодо­повнюючих точок зору на один і той самий об'єкт; уміння комбінувати понятійні та знаряддєві засоби з різних дисциплін під час побудови моделей.

Розвивальна мета реалізується у процесі оволодіння учнями досві­дом творчості, пошукової діяльності, усвідомлення явищ оточуючої дій­сності, їх подібності та відмінності. Передбачається розвиток в учнів:

• логічного мислення та інтуїції, просторової уяви;

• умінь перенесення знань та навичок у нову ситуацію на основі здійснення проблемно-пошукової діяльності;

• інтелектуальних і пізнавальних здібностей (різних видів пам'яті — слухової й зорової, оперативної та довгострокової, уваги — до­вільної та мимовільної, уяви тощо);

• готовності до опанування та використання нової комп'ютерної техніки та нового програмного забезпечення;

• готовності до подальшої самоосвіти в галузі інформаційних тех­нологій.

Практична мета шкільного курсу інформатики — внести вклад утрудову і технологічну підготовку учнів, тобто забезпечити їх тими знаннями, вміннями і навичками, які є складовими підготовки до тру­дової діяльності після закінчення школи. Це означає, що шкільний курс інформатики повинен не лише знайомити з основними поняттями інфор­матики, а й бути практично орієнтованим — навчати школяра роботи на комп'ютері і використання засобів нових інформаційно-комунікаційних технологій.

Для здійснення профорієнтації курс інформатики повинен давати учням відомості про професії, які безпосередньо пов'язані з комп'ю­тером і інформатикою, а також різними застосуваннями наук, які вивчаються в школі та спираються на використання комп'ютерів. Прак­тичні цілі навчання інформатики передбачають також і «побутовий» аспект — готувати молодь до грамотного використання комп'ютерної техніки й інших засобів інформаційно-комунікаційних технологій у побуті, в повсякденному житті.

Виховна функція навчання інформатики пов'язана, зокрема, з фор­муванням в учнів уміння приймати виважені рішення, нести відпо­відальність за результат їх здійснення, із значною роллю використання інформаційних технологій у вихованні гармонійно розвинутої осо­бистості.

Дослідження свідчать, що в шкільному віці можна створити новий тип ставлення до пізнання. Наприклад інтерес до способу набуття знань, коли традиційно вважалося достатнім сформувати інтерес до змісту навчання. Саме під час вивчення курсу інформатики виникають величезні можливості для формування, підтримки та розвитку інтересу до способів набуття знань.

Виховна мета шкільного курсу інформатики забезпечується переду­сім тим могутнім світоглядним впливом на учня, який виявляє усвідом­лення можливостей використання комп'ютерної техніки в створенні матеріально-технічної бази розвитку суспільства і цивілізації в цілому. Крім того, під час вивчення інформатики на якісно новому рівні форму­ється культура розумової праці і такі важливі характеристики діяльнос­ті, як уміння планувати свою роботу, раціонально її виконувати, кри­тично співвідносити початковий план роботи з реальним процесом її виконання та одержаними результатами. Вивчення інформатики, побу­дова алгоритмів і програм, їх реалізація на комп'ютері, що потребують від учнів розумових і вольових зусиль, концентрації уваги, логічності і розвинутої уяви, повинні сприяти розвитку таких цінних якостей особистості, як наполегливість і цілеспрямованість, творча активність і самостійність, відповідальність і працьовитість, дисципліна і критич­ність мислення, здатність аргументовано відстоювати свої погляди і переконання.

Під час вивчення інформатики учні привчаються до точності мислення, у них поступово складається негативне ставлення до будь-якої нечіткості, неконкретності, розпливчастості тощо.

Виховні цілі при навчанні інформатики пов'язані з формуванням рис і якостей особистості, необхідних для ефективного та безпечного вико­ристання комп'ютерної техніки та комп'ютерних мереж:

1) емоційно-позитивна спрямованість на практичну діяльність як основний спосіб розв'язування реальних проблем, ставлення до прак­тики як до критерію істини;

2) об'єктивне ставлення до даних комп'ютерних обчислень, тобто критичність і самокритичність мислення, здатність спокійно відмов­лятися від помилок, не наполягати на них;

3) дбайливе ставлення як до техніки, так і до інформації;

4) прагнення до самоствердження через засвоєння комп'ютера і творчу діяльність за його допомогою;

5) особиста відповідальність за результати роботи на комп'ютері, за можливі помилки;

6) особиста відповідальність за рішення, що приймаються на основі опрацювання даних за допомогою комп'ютера;

7) потреба й уміння працювати в колективі під час розв'язування складних задач груповим методом;

8) скромність, турбота про користувача продуктів своєї праці. До виховних цілей можна також віднести:

• формування наукового світогляду, загальнолюдських духовних цінностей, поваги до національної культури і традицій свого та інших народів;

• розвиток розумової активності, пізнавальної самостійності, пізнавального інтересу, потреби в самоосвіті, здатності адаптуватися до умов, що змінюються, ініціативи, творчості;

• формування позитивних рис характеру (чесності й правдивості, (Наполегливості, волі, культури думки і поведінки, обґрунтованості суджень, відповідальності за доручену справу тощо).

Жодна із зазначених основних цілей навчання інформатики не може бути, досягнута ізольовано одна від одної, вони тісно пов'язані. Не можна одержати виховного ефекту від навчання інформатики, не забез­печивши здобуття школярами основ загальної освіти в цій галузі, так само як не можна його досягти, ігноруючи практичні та прикладні сторони навчання.

Загальні цілі навчання інформатики в школі (в основі своїй як трі­ада основних цілей, що залишаються незмінними) при накладанні на реальну навчальну сферу трансформуються в конкретні цілі, які визначаються специфічними особливостями науки інформатики, її місцем серед інших наук і тією роллю, яку вона відіграє у суспільстві на сучасному етапі розвитку. Визначення конкретних цілей навчання предмета — найскладніше стратегічне завдання, що ґрунтується на загальній дидактиці (багато положень якої за сучасних умов розвитку суспільства потребують уточнень).

Завдання курсу інформатики:

• ознайомити учнів з такими поняттями як система, інформація, модель, алгоритм, їх роллю у формуванні сучасної інформаційної картини світу;

• розкрити загальні закономірності інформаційних процесів у при­роді, суспільстві, технічних системах;

• ознайомити учнів з принципами формалізації суджень, структурування інформації, сформувати вміння будувати інформаційні моделі об'єктів і систем, які вивчаються;

• розвивати синтетичне і аналітичне мислення;

• сформувати вміння організовувати пошук інформації, яка необ­хідна для розв'язування поставленої задачі, за допомогою фіксо­ваного набору засобів;

• сформувати навички пошуку, опрацювання, зберігання, передаван­ня інформації за допомогою сучасних комп'ютерних технологій для розв'язування навчальних задач і для майбутньої професійної діяльності;

• сформувати потребу використання засобів комп'ютерної техніки, тобто сформувати звичку своєчасно вдаватися до використання комп'ютера під час розв'язування задач з будь-якої предметної галузі, яка базується на свідомому володінні інформаційними технологіями і технічних навичках використання комп'ютера.

Шкільний курс інформатики повинен формувати в учнів:

1) навички грамотної постановки задач, які виникають у практичній діяльності, для їх розв'язування за допомогою комп'ютера;

2) навички формалізованого опису поставлених задач, елементарні знання про методи моделювання і вміння будувати прості інфор­маційні моделі поставлених задач;

3) знання основних прикладних програм загального та навчального призначення та їх використання в своїй навчальній і практичній діяльності;

4) навички кваліфікованого використання основних типів сучасних інформаційних систем і пакетів прикладних програм загального і спеціального призначення для розв'язування за їх допомогою практичних задач і розуміння основних принципів, які лежать в основі функціонування цих систем;

5) знання основних алгоритмічних структур і вміння застосовувати ці знання для побудови алгоритмів розв'язування задач за їх інформаційними моделями;

6) уміння грамотно інтерпретувати результати розв'язування прак­тичних задач з використанням комп'ютера і застосовувати ці результати в практичній діяльності;

7) розуміння принципів будови і функціонування комп'ютера та елементарні навички складання програм для комп'ютера за побу­дованим алгоритмом.

2. Комп'ютерна грамотність та її складові

Сучасні цілі навчання інформатики визначаються необхідністю формування основ інформаційної культури учнів, передумовою якої є комп'ютерна грамотність.

Поняття комп'ютерної грамотності з'явилося разом з введенням у школу предмета інформатики. Як зазначав академік Є. П. Веліхов, «ме­ту навчання предмета «Основи інформатики і обчислювальної техніки» можна сформулювати як надбання учнями комп'ютерної грамотності, що включає в себе початкові фундаментальні знання в галузі інформа­тики, знання і навички, що належать до найпростішого використання комп'ютерів, уміння писати найпростіші програми, уявлення про мож­ливості і сфери застосування ЕОМ, про соціальні наслідки комп'ютери­зації». Очевидно, кожний з вказаних компонентів не може мати сталого змісту, як і наведений перелік не може залишатися незаперечним та незмінним. У цьому і полягає діалектична сутність конкретних цілей навчання, які з часом змінюються.

Проводячи паралель із звичайною грамотністю, підкомп'ютерною грамотністю можна розуміти вміння обчислювати, читати, писати, малювати, шукати інформацію за допомогою комп'ютерів. Ознака високої грамотності, що вже сформувалася, — самостійність і ефективність роботи із застосуванням комп'ютерів.

Деякі з компонентів, які належать тепер до комп'ютерної грамот­ності, неявне формувалися в процесі шкільного навчання ще до появи курсу інформатики. Основну роль при цьому відігравав шкільний курс математики, в якому операційні й алгоритмічні дії спочатку становили одну з істотних складових навчальної діяльності. З появою ЕОМ і розвитком досліджень загальноосвітніх аспектів використання інфор­маційних технологій було виявлено систему специфічних понять, умінь і навичок, що об'єднувалися під назвою комп'ютерна грамотність учня. Розглянемо перелік і зміст компонентів, що створюють досить стійке ядро поняття комп'ютерна грамотність у сучасному його тлумаченні.

1)      Поняття алгоритму. Розуміння сутності поняття алгоритму є основною складовою комп'ютерної грамотності. Істотне значення має розуміння таких властивостей алгоритмів як формальність, дискрет­ність, зрозумілість, визначеність, масовість, результативність.

2. Поняття мови. Формулювання будь-якого алгоритму передбачає використання мови, якою його описують. У зв'язку з цим поняття алго­ритму перебуває в нерозривному зв'язку з поняттям мови як системи засобів подання алгоритму. Вибір мови в кожному конкретному випадку визначається галуззю застосування алгоритму та специфікою системи операцій, які здатен здійснити виконавець. Дотримання вимог ретель­ного враховування можливостей конкретних виконавців алгоритмів становить обов'язковий компонент комп'ютерної грамотності.

3. Рівень формалізації. Поняття рівня формалізації подання алго­ритму нерозривно пов'язане з поняттям мови. Якщо для реалізації алгоритму передбачається використання автомату, зокрема комп'ютера, то опис алгоритму підпорядковується точним формальним правилам, а сама мова, що використовується при цьому, повинна бути формалізо­ваною. Рівні формалізації подання алгоритмів, що застосовуються на практиці, можуть варіюватися в досить широкому діапазоні: від рівня повної відсутності формалізації до рівня «абсолютної» формалізації. Вміння працювати з мовами різних рівнів формалізації є істотним компонентом комп'ютерної грамотності.

4. Принцип дискретності. Побудовою алгоритму передбачається виділення чіткої і цілеспрямованої послідовності допустимих операцій, виконання яких приводить до необхідного результату. У різних мовах такі точні дискретні етапи алгоритму подаються різними засобами. У словесних поданнях алгоритму (природною мовою) — це окремі про­позиції, вказівки, пункти, в мові графічних схем — це окремі графічні зображення підзадач головної задачі, в об'єктній мові ЕОМ — це окремі команди, в мові програмування високого рівня — це оператори (команди) і блоки.

5. Принцип блочності. Тут йдеться про вміння розчленовувати складну задачу на простіші складові. Так доводиться діяти завжди, коли задача виявляється занадто складною для того, щоб опис алго­ритму її розв'язування потрібною мовою можна було подати відразу. У цьому випадку задачу поділяють на підзадачі — інформаційно зам­кнуті частини (блоки), яким надається самостійне значення. Після складання первинної схеми, що зв'язує окремі частини задачі в єдине ціле, проводиться робота щодо деталізації окремих блоків. Кожний з цих блоків, у свою чергу, може бути деталізований за описаним вище принципом.

Принцип блочності, будучи по суті загальним прийомом мислення, має велике загальноосвітнє і виховне значення. Дуже часто саме таким способом проводиться дослідження з найрізноманітніших проблем у різних галузях знань.

6. Принцип розгалуження. Принцип алгоритмічної повноти мови, що використовується для подання алгоритмів, повинен забезпечувати можливість реалізації логічних ситуацій, тобто ситуацій, що передбача­ють прийняття рішень відповідно до певних умов. Організація таких алгоритмів потребує вмілого використання описів таких операцій роз­галуження. Істотними компонентами комп'ютерної грамотності є усві­домлення того, що: а) опис повинен передбачати всі можливі варіанти початкових даних і для кожної їх комбінації бути результативним;

б) для конкретних значень початкових даних виконання алгоритму завжди проходить тільки по одному з можливих шляхів, який визнача­ється конкретними умовами.

7. Принцип циклічності. Побудова алгоритмів у багатьох випадках передбачає можливість багаторазового виконання одного і того самого набору операцій при значеннях величин, що змінюються. Істотним компонентом комп'ютерної грамотності тут є розуміння тієї або іншої схеми функціонування циклічного процесу, що використовується в алгоритмі, і, що особливо важливо, вміння виділяти при побудові алгоритмів набори повторюваних операцій.

8. Виконання алгоритму. Важливим компонентом комп'ютерної грамотності є вміння сприймати фрагменти опису алгоритму і діяти за ними, відсторонюючись від передбачуваних результатів, так, як вони описані, а не так, як, можливо, хотілося розробникам алгоритму. Іншими словами, потрібне розвинуте вміння чітко зіставляти те, що задумано, з тим, що фактично написано.

Вище перераховані компоненти комп'ютерної грамотності, оволо­діння якими має основоположне значення для формування навичок складання алгоритмів, розуміння основ алгоритмізації, а отже, і основ складання програм для комп'ютерів.

Поява персональних комп'ютерів і систем колективного користу­вання, що привела до зростання кількості користувачів комп'ютерної техніки, які працюють у режимі безпосереднього використання ком­п'ютера, спричинила потребу доповнити компоненти комп'ютерної грамотності сукупністю представлень, що визначаються чинниками використання комп'ютера, розумінням його можливостей і сфер засто­сування. Наведемо основні з цих компонентів.

1.Уміння працювати з комп'ютером. Робота з комп'ютером на користувацькому рівні — це в основному вміння підготувати комп'ютер до роботи, використовувати відповідне до потреб програмне забез­печення, вміти вводити дані до комп'ютера, коригувати їх, вводити, налагоджувати і запускати на виконання програми. Сюди можуть бути віднесені навички роботи з сервісними програмами, такими як редак­тор текстів, графічний редактор, електронні таблиці, бази даних, ін­формаційно-пошукові системи, програми для підтримки навчально-пізнавальної діяльності під час вивчення різних предметів (математики, фізики, географії та ін.), різноманітні ігрові програми.

2. Складання найпростіших програм для комп'ютера. Підготовка програмістів не є метою загальноосвітньої школи, однак розуміння основних принципів практичного програмування повинно входити до системи загальної освіти. Цей процес може бути поступовим і розподі­ленім у часі. Початкові навички складання самостійних програм, що включають організацію розгалужень і циклів, базуються на компонен­тах комп'ютерної грамотності, які можуть бути сформовані під час роз­в'язування простих і наочних «допрограмістських» задач. На старших ступенях навчання можливе ознайомлення з мовою програмування. На цьому рівні, однак, не стільки важливий вибір мови, якою будуть на­писані програми, скільки оволодіння фундаментальними знаннями, необхідними для розробки алгоритмів.

3. Уявлення про будову і принципи дії комп'ютера. Тут можна ви­ділити два основних компоненти: а) уявлення про загальну структуру комп'ютера та функції її основних пристроїв; б) знання фізичних основ і принципів дії основних складових ЕОМ. Відомості про це, які вклю­чаються до курсу інформатики, повинні мати прикладний характер, бути орієнтованими насамперед на потреби користувача, допомагати йому оцінити можливості використання окремої обчислювальної ма­шини або порівняти різні комп'ютери.

4. Уявлення про сфери застосування і можливості використання комп'ютерів, соціальні наслідки інформатизації суспільства.Формування цього компонента комп'ютерної грамотності також виходить за межі курсу інформатики. Сфери застосування і можливості використан­ня комп'ютера для підвищення ефективності праці людини доцільно Розкривати учням в процесі його практичного використання для розв’язання різних задач у ряді навчальних предметів. При цьому необхідно, щоб сукупність цих задач, за можливості, охоплювала всі основні сфери застосування комп'ютерної техніки. Шкільний комп’ютер може бути використаний учнями для обчислювальних робіт у курсах математики, фізики, хімії, аналізу даних навчального експерименту і пошуку закономірностей під час проведення лабораторних робіт, дослідження функцій у курсі алгебри, побудови й аналізу математичних моделей фізичних, хімічних, біологічних та інших явищ і процесів. У курсах географії, історії й інших гуманітарних предметів комп'ютер може використовуватися школярами як інформаційна си­стема, банк даних, автоматизований довідник. Ці вимоги в їх мінімаль­ному обсязі становлять завдання досягнення рівня комп'ютерної гра­мотності, а в максимальному обсязі — завдання формування основ інформаційної культури учнів.

3. Інформаційна культура та її складові

На базі комп'ютерної грамотності формується інформаційна культу­ра учнів, яка може розглядатися у зв'язку з рівнем розвитку суспільства, характеристиками мислення особистості. Тут мається на увазі букваль­не й актуальне розуміння культури. Це передусім етика використання комп'ютера в контексті загальнолюдських цінностей.

Інформаційна культура може розглядатися як складова частина за­гальної культури, орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності. Інформаційна культура відображає досягнуті рівні організа­ції інформаційних процесів та ефективності створення, збирання, зберігання, опрацювання, подання і використання інформації, що за­безпечують цілісне бачення світу, його моделювання, передбачення результатів рішень, які приймаються людиною.

Можна виділити інваріантну підмножину знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти всі користувачі комп'ютера.

У результаті вивчення шкільного предмета інформатики та викорис­тання засобів ІКТН при вивченні різних навчальних предметів в учнів мають бути сформовані основні компоненти інформаційної культури:

1. Розуміння сутності інформації та інформаційних процесів, їх ролі в пізнанні навколишньої дійсності та творчої діяльності людини, в управлінні технічними і соціальними процесами, в забезпеченні зв'яз­ку живого із зовнішнім оточенням.

2. Розуміння проблем подання, оцінювання і вимірювання інформа­ції, її сприймання і розуміння сутності формалізації суджень, зв'язку між змістом та формою, ролі інформаційного моделювання в сучасній інформаційній технології.

Вивчення питань опрацювання інформації та її сутності потребує необхідності засвоєння понять: знака, символу, алфавіту, мови, письма, носія інформації, повідомлення, каналу зв'язку (з'ясування зв'язку між повідомленнями та інформацією).

При цьому важливо знати, що немає остаточної відповіді на питан­ня про те, що таке інформація. Тому необхідно діалектичне підходити до питання про кількість інформації, враховуючи взаємозв'язок і вза­ємоперетворення інформації і шуму, суб'єктивний характер цінності інформації, принципову неможливість універсальної оцінки кількості інформації. Доцільним є ознайомлення із синтаксичним і семантичним підходами до вимірювання інформації, а також з обмеженістю цих підходів.

3. Розуміння сутності неформалізованих, творчих компонент мислення.

4 Уміння добирати і формулювати мету, здійснювати постановку задач, висувати гіпотези, будувати інформаційні моделі досліджуваних процесів і явищ, аналізувати їх за допомогою засобів ІКТН та інтерпретувати отримані результати, систематизувати факти, осмислювати і формулювати висновки, узагальнювати спостереження, передбачати наслідки рішень, що приймаються, дій щодо їх реалізації, та вміти їх оцінювати.

5. Уміння добирати послідовність операцій і дій у професійній ді­яльності, розробляти програму спостереження, досліду, експерименту.

6. Володіння знаряддєвими застосуваннями комп'ютера, системами опрацювання текстової, числової і графічної інформації, баз даних і знань, предметно-орієнтованими прикладними системами, системами телекомунікацій.

7. Розуміння сутності штучного інтелекту.

Дія аналізу досліджуваних процесів і явищ важливим є вміння розумно використовувати сучасні інформаційні технології (бази даних, бази знань, системи штучного інтелекту, зокрема експертні, системи відеотексту, телематики, інформаційні й інші засоби зберігання, опра­цювання, передавання і подання інформації). При цьому суттєвим є наявність умінь впорядковування, систематизації, структурування даних і знань, розуміння сутності інформаційного моделювання, способів по­дання даних і знань — таблиці, тексти, тезауруси, семантичні мережі, фрейми, правила логічного виведення тощо.

Важливим є також розуміння того, що автоматизовані інформаційні системи необхідні для розв'язування далеко не всіх задач.

8. Уміння адекватно формалізувати наявні у людини знання і аде­кватно інтерпретувати формалізовані описи, дотримуватися належної рівноваги між формалізованою і неформалізованою складовими.

9. Важливою складовою інформаційної культури є володінняосно­вами алгоритмізації. Зважаючи на це, після ознайомлення з основними напрямами застосування комп'ютера як знаряддя діяльності доцільно розглянути принципи побудови алгоритмів (метод покрокової дета­лізації «зверху вниз») та основні базові структури алгоритмів, при необов'язковому вивченні будь-якої процедурно-орієнтованої чи декларативної мови програмування.

Усі вказані поняття мають загальнонауковий характер і тією чи іншою мірою розглядаються та застосовуються під час вивчення основ усіх предметів.

Безумовно, програмування посідає важливе місце в інформатиці. Однак слід враховувати, що масовий користувач інформаційними технологіями вже сьогодні є і в подальшому буде непрограмуючим. Тому програмування слід розглядати як частину професійної підготовки і діяльності програмістів, воно не є обов'язковим компонентом інформаційної культури педагога і учнів, особливо з гуманітарним ухилом підготовки і навчання.

10. Однією з основних складових інформаційної культури людини є здатність підкоряти свої інтереси тим нормам поведінки, яких необхід­но дотримуватися в інтересах суспільства, свідоме прийняття всіх тих обмежень і заборон, які виробляються колективним інтелектом.