Перевірка і оцінювання результатів навчання інформатики.

1.    Діагностика навчання.

2.    Функції оцінювання.

3.    Види оцінювання.

4.    Тематичне оцінювання.

5.    Критерії оцінювання рівня навчальних досягнень учнів з інформатики.

6.    Тестування при навчанні інформатики.

7.    Державна підсумкова атестація.

1. Діагностика навчання

Діагностика навчання — обов'язковий компонент освітнього про­цесу, за допомогою якого визначається досягнення поставлених цілей. Діагностика охоплює сфери: психологічну, педагогічну, дидактичну, управлінську та ін.

Діагностика освітньої діяльності учня включає: контроль, перевір­ку, облік, оцінювання, накопичення статистичних даних та їх аналіз, ре­флексію, виявлення динаміки освітніх змін і особистісних прирощень учня, перевизначення цілей, уточнення освітніх програм, коригування процесу навчання, прогнозування подальшого розвитку подій.

До складу діагностики входять різні форми контролю, який визна­чає, в першу чергу, рівень досягнення учнем освітніх стандартів, які прописуються у вигляді вимог до рівня підготовки спеціаліста, що являють собою стислу характеристику мінімально необхідних резуль­татів, які повинні бути досягнуті.

Крім того, оцінюванню підлягають результати діяльності учнів, що визначаються в програмі з інформатики, за якою працює викладач.

Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» передбачає реалізацію прин­ципів гуманізації, демократизації освіти, методологічну переорієнта­цію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетенцій. Відповідно до цього змінюються і підходи до оцінювання навчальних досягнень школярів. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі,що передусім передбачає врахуван­ня рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач. Визначення рівня навчальних досягнень учнів з інформатики є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині певну суму знань, умінь та навичок з інфор­матики, а сформувати відповідний рівень її компетенції в цій пред­метній галузі.

Поняття компетентності не зводиться лише до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів з інформатики є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емо­ційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

2. Функції оцінювання

Можна виділити ряд важливих функцій оцінювання:контролюючу. навчальну, діагностико-коригуючу, стимулюючо-мотиваційну, розвивальну, виховну та функцію управління.

Розглянемо більш детально кожну з них.

Контролююча передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати і подавати навчальний матеріал.

Навчальна функція оцінювання полягає в акцентуванні уваги учнів на головних елементах знань і умінь, спонукає глибоко з'ясовувати суть явищ, що вивчаються. Викликаючи необхідність деяких дій, перевірка є одночасно і тренажером таких дій, що, без сумніву, сприяє повторен­ню, поглибленню і вдосконаленню знань, умінь і навичок учнів. На­вчальна функція зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню і систематизації навчального матеріалу, вдосконаленню підготовки учня (класу, групи).

Оцінювання сприяє формуванню в учнів навичок раціональної організації навчальної праці, вони вчаться працювати з контрольними запитаннями в підручнику, тестами, діаграмами, графіками, таблицями, контролюючими програмами тощо. Потреба у регулярних заняттях з вивчення нового матеріалу, як відомо, не завжди виникає в учнів і не завжди її стимулом є тільки пізнавальний інтерес. Часто саме оці­нювання, яке примушує учнів працювати регулярно, викликає потім безпосередній потяг до знань, потребу в частіших заняттях, коли навчальна функція контролю та оцінювання, змінюючись, стає більш опосередкованою.

Діагностико-коригуюча функція допомагає виявленню рівня оволо­діння знаннями, вміннями і навичками; прогалин у них і встановленню причин труднощів, які виникають в учня під час навчання; коригуван­ню навчальної діяльності учнів, яка спрямована на усунення виявлених недоліків.

Стиліулюючо-мотиваційна функція визначає таку організацію оці­нювання навчальних досягнень учнів, коли проведення оцінювання стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідаль­ність та сприяє змагальності учнів, формує мотиви навчання. Ефектив­но проведене оцінювання звертає увагу учнів на прогалини в знаннях, спонукає до посилення зусиль.

Оцінювання не залишає учнів байдужими до навчання: викликає в них почуття задоволення, підвищення інтересу до навчання при заохо­ченні або, навпаки, почуття прикрості, незадоволення собою, прагнен­ня подолати невдачі.

Розвивальна функція оцінювання полягає у цілеспрямованому залу­ченні учнів до здійснення цілого ряду розумових операцій. Щоб відпо­вісти на поставлене запитання або розв'язати задачу, учневі необхідно швидко проаналізувати умову, активізувати знання, вибрати потрібні факти і поняття, певним чином їх систематизувати і логічно подати.

Психологами встановлено, що правильна постановка запитання при організації оцінювання у випадках, коли необхідно не просто пригадати факт, а перенести здобуті раніше знання на новий об'єкт, викорис­тати їх в нових умовах, створює для учнів проблемну ситуацію, тобто ситуацію пізнавального утруднення, подолати яке можна шляхом висування гіпотез, їх аргументації і вибором найбільш вірогідних. Таке оцінювання розвиває найважливішу якість розумової діяльності — творче перенесення, вчить учнів самостійно здобувати потрібні для вирішення практичних завдань знання.

Цілком очевидним є позитивний вплив оцінювання на розвиток і тренування пам'яті, оскільки, звикаючи до постійного поточного та підсумкового оцінювання, учень робить особливі зусилля щодо запа­м'ятовування матеріалу, користуючись різними його прийомами.

Ще більш очевидним є розвивальний вплив самоконтролю, який сприяє розвитку критичності мислення, правильній самооцінці резуль­татів навчальної діяльності.

Виховна функція передбачає формування вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми оцінювання і само­контролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, акуратності та інших. Виховна функція оцінювання полягає у сприянні вихованню в учнів старанності, почуття обов'язку і відповідальності за результати своєї праці, вміння цінити час. Ефективне оцінювання вихо­вує в учнів свідому дисциплінованість, виробляє вміння долати трудно­щі в навчанні, тобто формує волю і наполегливість, розвиває об'єктив­ність самооцінки та інші позитивні якості.

Оцінювання сприяє відпрацюванню навичок творчості в роботі учнів, активізує і виховує діловитість, кмітливість.

Оцінювання виконує і функцію управління процесом навчання, оскільки перевірка знань є не лише засобом активізації пізнавальної діяльності учнів, а й засобом активного управління процесом навчання з боку вчителя.

Доцільно виділяти такі елементи оцінювання:

1) оцінюється знання певного мінімуму основного матеріалу — його формальне засвоєння;

2) оцінюються вміння виконувати практичні завдання на комп'ю­тері (за зразком, за алгоритмом чи вибираючи для розв'язування задач відповідні засоби);

3) перевіряється здатність учнів самостійно мислити;

4) оцінюється вміння перекласти питання на формальну (зокрема, інформаційну) мову, виразити його в спеціальних термінах і символах;

5) фіксуються навички правильного запису відповіді:

6) оцінюється вміння вибирати найбільш ефективний програмний засіб для розв'язування поставленого завдання.

Передбачається також, що оцінювання проводитиметься у формі схвалення будь-яких, навіть найменших успіхів і зусиль учнів. Комен­тарі щодо учнівських дій, навіть критичні, слід починати з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій доцільно робити у формі пропозицій «діяти інакше» — «Можлива інша відповідь», «Існує інша точка зору», «Можна сказати (написати, зро­бити) інакше». Насамперед треба дати можливість самому учневі переглянути свій початковий варіант дій.

Методика перевірки знань, умінь та навичок має відповідати меті викладання курсу. Якщо для перевірки знань існують традиційні спосо­би оцінювання, то перевірка навичок потребує значно більше часу. Крім того, завдання вчителя — надати учням можливість виявити і захистити власну думку за будь-яких навчальних ситуацій у класі й поза школою;

вибрати потрібні ефективні методи і засоби розв'язування практичних завдань за допомогою комп'ютера.

При оцінюванні вчителю необхідно враховувати такі умови:

- баланс між перевіркою знань, умінь і навичок та виявлення став­лень учнів до тих чи інших проблем;

- баланс традиційних і інтерактивних методів оцінювання;

- баланс групового, змагального й індивідуального оцінювання;

- узгодження форм перевірки зі змістом уроку;

- необхідність обговорення критеріїв оцінок з учнями;

- баланс оцінки абсолютних досягнень та індивідуального про­гресу.

При оцінюванні, особливо в разі застосування інтерактивних мето­дів, треба скористатися процедурою самооцінювання учнів та взаємо-оцінювання учнями один одного.

Треба приділяти більше уваги поточному оцінюванню роботи учня під час уроку (а також оцінювання домашнього завдання), аніж тестам наприкінці семестру. Варто дбати й про те, щоб оцінювання не зава­жало самому процесові навчання, воно має виконувати допоміжну функцію, а не деструктивну.

Бажаним є застосування подвійної форми оцінювання — оціню­вання за шкалою оцінок — балів і описове оцінювання, яке дає змогу найкращим чином передавати учням та їх батькам інформацію про способи і результати їх роботи, досягнення і труднощі учня.

Важливо пам'ятати, що завданням учителя є швидке створення умов, за яких позиції зацікавленості, відкритості, відповідальності учнів у навчанні та їх особистісні риси можуть розвиватися й усвідом­люватися. Цьому сприятимуть:

- включення до пріоритетів оцінювання самого процесу навчання, тобто перебігу роботи учня, на відміну від оцінювання кінцевих результатів роботи;

- оцінювання учнів має спиратися на чіткий критерій, що дає змогу учневі брати на себе відповідальність за роботу та її результати й уможливлює самооцінку роботи та її результатів. При цьому бажано, щоб в учнів була можливість ознайомитися з критеріями оцінки перед початком роботи, а не після її виконання;

 - оцінювання досягнення повинно відбуватися незалежно від того, значні вони чи скромні. Головне, щоб вони були результатом справжніх зусиль учня;

- оцінювання зусилля, що їх учні докладуть до співпраці, й заохо­чувати їх допомагати один одному в роботі;

- обговорення вправ і завдань, у процесі яких учні зможуть замис­литися щодо власного способу вчитися. Приділяти увагу емоціям, що в них виникають під час роботи, взаємовідносинам з іншими учнями;

- пропонування індивідуальних і групових завдань, які учні вико­нуватимуть самостійно, проходячи етапи пошуку, добору і кри­тичного аналізу, узагальнення і записування результатів своїх досліджень;

- заохочування учнів до самооцінки, внаслідок якої вони краще пі­знають себе, свої можливості та сфери, які потребують розвитку (почуття власної цінності, що ґрунтуються на реальному баченні своєї особистості);

- ініціювання дискусій, що вможливлюють формування в учнів власних поглядів і модифікування їх;

- підтримування ініціатив та ідей, запропонованих учнями само­стійно.

Бажано оцінювати також міру участі учня у навчальній діяльності — його активність на уроці, спосіб спілкування з однокласниками, готов­ність до співпраці і покладання на себе відповідальності, дотримання правил обміну думками та інших норм поведінки на уроках.

З метою забезпечення якомога об'єктивнішого оцінювання рівня навчальних досягнень учнів Міністерством освіти і науки України введена 12-ти бальна шкала оцінювання, побудована за принципом урахування особистих досягнень учня.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізові підлягають:

• характеристики відповіді учня: елементарна, фрагментарна, не­повна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;

• якість знань, правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнуч­кість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

• ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;

• рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати робити висновки тощо;

• ступінь самостійності учнів у навчальній діяльності;

• досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, формулю­вати гіпотези, розв'язувати проблеми);

• самостійність оціночних суджень.

Вказані орієнтири покладено в основу виділених чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього. високого.

 У загальнодидактичному плані рівні визначаються за такими харак­теристиками:

І рівень — початковий. Відповіді учня при відтворенні навчального матеріалу елементарні, фрагментарні, зумовлюються нечіткими, роз­різненими уявленнями про предмет вивчення; вміння не сформовані рівень самостійності навчальної діяльності низький.

// рівень — середній. Знання неповні, поверхові. Учень відтворює основний навчальний матеріал, але недостатньо осмислено, не вміє са­мостійно аналізувати, робити висновки. Здатний розв'язувати завдання за зразком. Володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.

/// рівень — достатній — характеризується знаннями істотних ознак понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними. Учень само­стійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, синтезом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, проте без елементів власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності.

IV рівень — високий — характеризується глибокими, міцними, уза­гальненими, системними знаннями учня з предмета, вміннями засто­совувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життє­ві ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

Визначеним рівням відповідають розроблені критерії оцінюваннянавчальних досягнень учнів за 12-бальною шкалою.

3. Види оцінювання

При навчанні інформатики застосовуються такі види оцінювання:попереднє, поточне, повторне, періодичне, тематичне, підсумкове.

Попереднє оцінювання має діагностичні задачі і здійснюється на початку вивчення курсу. Мета попереднього оцінювання — зафіксувати початковий рівень підготовки учня, його фактичні знання, вміння і на­вички, які пов'язані з майбутньою навчальною діяльністю. Попередня діагностика потрібна для визначення прирощення навченості учня за певний період часу.

Поточне оцінювання — це систематична перевірка і оцінювання освітніх результатів учня з конкретних тем та на окремих заняттях. До поточного оцінювання належать: опитування; використання тестів; роз­в'язування задач; робота з комп'ютерною програмою; взаємоконтроль учнів в парах або групах; самоконтроль учня.

Повторне оцінювання передбачає перевірку знань паралельно з вивченням нового матеріалу, що сприяє міцності і системності знань учнів.

Періодичне оцінювання здійснюється щодо цілого розділу або моду­ля. Мета — діагностування якості засвоєння учнем структурних основ взаємозв'язків розділу, його особистих освітніх прирощень. Завдання періодичного оцінювання — навчаюче, оскільки учні навчаються систематизації, узагальненню, цілісному баченню крупного блоку навчальної інформації і пов'язаної з нею діяльності.

Підсумкове оцінювання проводиться в кінці вивчення навчального курсу. Воно може мати форму: контрольної роботи, заліку, екзамену, захисту творчої роботи. Даний тип контролю передбачає комплексну перевірку освітніх результатів з усіх ключових цілей і напрямів.

4. Тематичне оцінювання

Основною одиницею оцінювання є навчальна тема. Тематичне оцінювання навчальних досягнень учня обов'язкове і основне,його результати відображаються в класному журналі в окремій колонці. Перелік тем для тематичного обліку знань з курсу інформатики відо­бражено в таблиці 4.3.

Доцільність тематичного оцінювання зумовлена психологічними закономірностями засвоєння навчального матеріалу, які передбачають реалізацію послідовних його етапів, що не можна здійснювати на одному уроці. З огляду на це поточне оцінювання на кожному уроці в традиційному розумінні недоцільне. Крім того, таке оцінювання не узгоджується з індивідуальним для кожного учня темпом засвоєння на­вчального матеріалу, що нерідко спричинює психологічний дискомфорт у навчанні значної частини школярів. Перед щоденною загрозою опи­тування і виставлення оцінки учень націлюється не стільки на осмис­лення, скільки на просте запам'ятовування навчального матеріалу.

Тому поточне оцінювання має відігравати допоміжну роль,викону­ючи, зокрема, заохочувальну, стимулюючу та діагностико-коригуючу функції. Його результати не обов'язково відображаються в балах і фіксуються в журналі. Принцип тематичності забезпечує одночасно систематичність і об'єктивністьв оцінюванні та обліку навчальних досягнень учнів.

Тематичному оцінюванню підлягають основні результати вивчення теми, які визначаються вчителем на основі вимог навчальної програми і мають бути відомі учням з самого початку її вивчення, слугуючи орі­єнтиром у процесі роботи над темою.

Перед початком вивчення чергової теми всі учні мають бути озна­йомлені з тривалістю вивчення теми (кількість уроків); кількістю і тематикою обов'язкових лабораторних та практичних робіт і термінами їх проведення; питаннями атестації, якщо вона проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтовними завданнями (задачами) тощо; тер­міном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання.

Якщо при вивченні теми передбачено виконання учнями практич­них, лабораторних робіт та інших обов'язкових практичних завдань, то їх виконання є обов'язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

 Тематична атестація може проводитися в різних формах. Основною умовою при їх виборі вчителем є забезпечення об'єктивного оцінюван­ня навчальних досягнень учнів. Кожну оцінку рівня досягнень учня вчитель повинен аргументовано умотивовувати, доводити до відома учня та оголошувати перед класом (групою).

Перед учнями, які не засвоїли матеріал теми і одержали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов'язкового його доопрацю­вання; їм надається для цього необхідна допомога, визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для під­вищення атестаційного балу.