Форми наукового пізнання: ідея, проблема, факт, гіпотеза, теорія, концепція.

Ідея − це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності та спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення.      Ідея виконує багато функцій, основними з яких є: 1) підсумовування досвіду попереднього розвитку знання; 2) синтез знання в цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів розв’язання проблем. Ідея одночасно є і формою осягнення в мисленні явищ об'єктивної дійсності, і включає в себе усвідомлення мети й проектування подальшого розвитку пізнання та практичного перетворення світу, фіксуючи необхідність і можливість такого перетворення.

Проблема − це форма  наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема є відображенням проблемної ситуації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потреби людей у будь-яких результативних практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх реалізації. Проблема − це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Проблема є джерелом розвитку теорії, пошуком шляхів її використання для розв’язання практичних завдань, а також визначення меж її застосування і, тим самим, виявлення її обмеженості.

 Таким чином, постановка проблеми означає: визначення того, що є невідомим і потребує доведення; формулювання питання, що відображає основний зміст проблеми та обгрунтування його правильності й важливості для науки; виокремлення окремих завдань, послідовність їх вирішення та методи, що при цьому застосовуються.

Факт. Будь-яке  дослідження починається зі збору, систематизації та узагальнення  фактів. Поняття факт має такі основні значення:  певний фрагмент дійсності, певні події, результати, що належать  до об'єктивної реальності (факти дійсності), чи до сфери свідомості і пізнання (факти свідомості)”; знання про певні події, явища дійсності, достовірність яких доведена; припущення, що базується на  емпіричному  знанні, яке  отримане в результаті спостереження та експерименту. Науковий факт – це це відображена у висловлюванні реальність. Узагалі будь-що стає науковим фактом лише тоді, коли воно зафіксовано тим або іншим прийнятим у даній науці способом (протокольний запис у вигляді висловлювань або формул, фотографія, магнітофонний запис тощо).

 Будь який факт науки  має багатомірну (у гносеологічному плані) структуру. У цій структурі можна виділити  чотири складові: об'єктивну складову (реальні процеси, події, структури, які є похідною основою для фіксації пізнавального результату, що називається фактом); інформаційну складову (інформаційні посередники, які забезпечують передачу інформації від джерела до приймача – засобу фіксації факту); практичну детермінацію факту (зумовленість факту наявними кількісними і якісними можливостями спостереження, вимірювання й експерименту); когнітивну детермінацію факту (залежність способів фіксації та інтерпретації фактів від системи похідних абстрактних теорій, теоретичних схем, психологічних установок тощо).

Гіпотеза − це форма теоретичного знання та  метод розвитку    наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів розв’язання проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є  методом розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для розв’язання  будь-якої конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або  для усунення суперечностей між теорією та негативними даними експериментів шляхом проведення перевірки, доведення. Після цього гіпотеза перетворюється на наукову теорію або замінюється новою гіпотезою.

Теорія − це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має злагоджену логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія, на відміну від гіпотези, є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Вона дає істинне знання та пояснення певної сфери об'єктивної дійсності, дає змогу зрозуміти її загальні, необхідні, суттєві, внутрішні закономірні властивості та зв'язки. Від гіпотези теорія відрізняється позитивною визначеністю своєї істинності. Від інших видів достовірного знання теорія відрізняється своєю точною логічною організацією і своїм об'єктивним змістом, а відповідно і своїми пізнавальними функціями. Теорія дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює багатоманітність наявних фактів і може передбачити нові, ще не відомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому.

Ключовий елемент теорії, його ядро  − закон.  Закон можна визначити як  об'єктивний, суттєвий, необхідний, внутрішній,  сталий, повторювальний зв'язок між явищами, процесами.  Основна задача наукового дослідження − знайти закони даної предметної галузі, певної сфери дійсності, втілити їх у поняттях, абстракціях, ідеях, принципах, теоріях.