Принцип демаркації К. Поппера в науковому пізнанні.

Фундаментальному принципу iндуктивної методологiї наукового пiзнання - верифiкацiї (емпiричного пiдтвердження) К.Поппер проти­­­ставляє принцип фальсифiкацiї - можливостi заперечення будь-якого теоретичного науково доведеного твердження. Слiд зазначити, що фальсифiкацiя (вiд лат. faisus - помилковий та facio - роблю) є методологiчна процедура, що дозволяє встанов­­­лювати хибнiсть гiпотези чи теорiї. Отже треба вирiзняти принцип фальсифiкацiї та процедуру фальсифiкацiї. Принцип фальсифiкацiї безпосередньо пов'язаний з використанням принципу "фаллiбiлiзму" розгорнутим ще у Ч.Пiрса. К.Поппер обгрун­­­тував свою методологiчну процедуру встановлення хибностi теорiї на основi використання modus tollens , що являє со­­­бою здiйснення дедуктивного умовиводу. Визнаючи слушнiсть основоположення введеного iндуктивiстами у фiлософiю науки, що факти не можна визнавати за доказ iстинностi теоретичних положень, фальсифiкацiонiсти доводять - факти здатнi лише спростувати теорiю. Тому перевiрка науковостi (демаркацiя) теоретичних положень здiйснюється через їх спростування. Нау­­­ковiсть у такому випадку не можна ототожнювати з iстиннiстю.

Нау­­­ковiсть лише характеризує прийнятнiсть певних уявлень для нау­­­ковцiв. Систематично викладена методологiя фальсифiкацiонiзму являє со­­­бою варiант продовження iдей методологiчного конвенцiоналiзму, го­­­ловною тезою якого є прийняття за угодою просторово-часовi оди­­­ничнi "базиснi тверження", аксiоматику, означення термiнiв, пос­­­тулати та принципи, якi доводять, що певна система наукових мiрку­­­вань, яка сповiщає про окремi властивостi та процеси протiкаючi в об'єктивнiй дiйсностi не має самозаперечень. Тобто вiдповiдає кри­­­терiям розумностi, рацiональна та враховує емпiричнi данi. К.Поппер побудував власну методологiчну концепцiю, самоусвiдом­­­люючи себе послiдовником конвенцiоналiзму, але вiн оголосив, що його концепцiя представляє собою кодекс методологiчних угод, якi виконують не лише дескриптивну (як це прийнято в класичному кон­­­венцiалiзмi), але й нормативну функцiю.

Якщо ж методологiчна кон­­­цепцiя є кодексом угод, що виконують лише десприптивну функцiю, тодi можливою є нескiнченна кiлькiсть методологiчних концепцiй ­­­врештi решт, кожний може обирати свої "правила наукової гри". Але пiсля "вiдкриття" П.Дюгемом наявностi фундаментального ме­­­тодологiчного значення знань iсторiї науки, якi можуть бути дове­­­денi до рiвня методологiчного принципу вирiшення певних проблем розвитку фiзичних теорiй, домiнуванню емпiризму, як основи епiсте­­­мологiї, в методологiях науки прийшов кiнець. У Поппера були i власнi бiльш глибокi, фiлософськi пiдстави для того, аби зробити фальсифiкацiонiзм ядром своєї мето­­­дологiї. Вiн приймає експлiкацiю положення про у об'єктивне iсну­­­вання фiзичного свiту та визнає, що людське пiзнання прагне iстин­­­ного опису цього свiту. Вiн навiть готовий погодитись з тим, що людина може отримати iстинне знання про свiт.

Проте Поппер вiдки­­­дає iснування абсолютного критерiя iстиностi знання - критерiя, котрий дозволив би нам апрiорно видiлити iстину iз всiєї сукуп­­­ностi наших переконань. Як i античнi скептики вiн вважає, що навiть випадково наткнувшись на iстину у своєму науковому пошуку, ми не можемо з впевненiстю сказати, що це iстина. Нi несупереч­­­ливiсть, анi пiдтверджуванiсть емпiричними даними не можуть слугу­­­вати остаточним критерiєм iстини, якщо мова йде про систему знан­­­ня, яка щось розповiдає про дiйснiсть. Будь-яку фантазiю можна представити у несуперечливому виглядi, а хибнi вiрування нерiдко знаходять емпiричнi пiдтвердження. У своїх спробах зрозумiти свiт люди висувають гiпотези, створюють теорiї та формулюють закони, але вони нiколи не можуть з впевненiстю сказати, що iз створеного ними є абсолютно iстинним описом свiту.